Учителю зарубіжної літератури на замітку

     

                                        

            Від відомого літературознавця Перрі Нодельмана:

          « Навчати дітей або викладати предмети?»

Багато моїх друзів – учителі. І щоразу коли я висловлюю розчарування тим, які низькі сподівання вони мають до більшості учнів, співрозмовники завжди обдаровують мене незмінно зверхньою усмішкою і повторюють незмінне кліше: «Я вчу дітей, а не викладаю предмет». Вони мають на увазі, що мої вимоги до дітей – зависокі, що якщо тиснути на слабенькі дитячі мізки надлишком інформації, це психологічно травмує дітей і, ймовірно, назавжди загубить їхню цікавість до навчання.

[…] Як на мене ідея, що інформація є шкідливою для дітей, має глибоко анти-освітницькі засновки – отже міркувати і дізнаватися більше про світ навколо є, по суті, нудною справою. Ті самі переконання змушують вчителів вигадувати способи того як зробити навчання показово цікавим – наче саме по собі воно має геть протилежну властивість.

 

[…] І я питаю цих учителів: «Чóму ви вчите дітей? Вчите їх бути дітьми?» «Авжеж, ні», – відповідають вони, – «діти самі знають, як бути дітьми». «Що ж, може, ви тоді вчите їх бути дорослими?» «Авжеж, ні, я нізащо не псуватиму їхнє дитинство, змушуючи їх дорослішати – це більше схоже на твої лихі діяння, Нодельмане». «Що ж», – питаю я, – «то чóму ви їх вчите?» Відповідь на це питання майже завжди та сама: вони виховують позитивне мислення.

Вивчення літератури надає доступ до найрізноманітнішої інформації і допомагає краще розуміти самих себе, суспільство й нашу історію.

 

Насправді, вони намагаються навчити дітей бути і дітьми, і дорослими. Бо навчання дітей замість викладання предметів спирається на припущення, що викладання є терапевтичним заняттям, майже соціальною роботою: ми посилаємо дітей до школи, щоби вони навчилися ладнати з іншими, набувати позитивних уявлень про себе та інших, а не завчати математику з літературою.
Та річ у тім, що навчаючи дітей, як стати кращими людьми, ми претендуємо на те, що знаємо, що саме робить одних людей кращими за інших. Я не певен, що сам це володію цією таємницею. Ось чому я надаю перевагу викладанню предметів замість навчання людей – це лишає людям свободу лишатися собою.

Вивчення літератури надає доступ до найрізноманітнішої інформації і допомагає краще розуміти самих себе, суспільство й нашу історію. Але його головною метою завжди лишатиметься краще розуміння та отримання насолоди від самої літератури. Тож ми маємо приділяти увагу літературним текстам, а не використовувати їх, аби просувати форми навчання.

 

Кожен літературний твір – унікальний, і одним із завдань літературної критики є допомогти читачам побачити цю унікальність.                                           

Один із шляхів до цього – бути свідомим того, які спільні риси певний текст має з іншими; того, що всю літературну спадщину пронизують теми й структури; того, що свідомі читачі знають про це і користуються цим знанням. І саме з цієї причини діти повинні мати доступ до якомога ширшого кола літературних текстів.

Мета будь-якої програми з літератури – розвинути літературний смак, продемонструвати учням різницю між видатними і посередніми творами, а також розширити їхні здібності насолоджуватися обома.

 Програма з літератури має бути досить еклектичною, щоби давати змогу застосовувати різноманітні підходи до викладання різним дітям у різні часи. Зрештою ця еклектика допоможе кожній дитині бути свідомою усього розмаїття тлумачень і прочитань.