На допомогу вчителям зарубіжної літератури (5 клас)

         Шановні колеги! Наші учні мають дуже багато вільного часу. Його слід провести з користю і світлими думками. Пропоную залучити їх до творчого конкурсу – написання власних міні- книжечок за прочитаними творами. Кращих чекатимуть нагороди! Обсяг до 2-ох друкованих аркушів. Надсилайте на мою електронну адресу. Кращі будуть розміщені на блозі.

              Фрагмент з твору – відповідь на питання 8 с.231(О.М.Ніколенко…)

                              Пригоди Аліси в наші дні

        Аліса вирішила помандрувати Україною. Після її дивовижних мандрівок країною Див, дівчинка опинилася під суворим домашнім арештом. Та хіба можна малу винахідницю чимось зупинити?

      Дівчинка щось наполегливо шукала в комп’ютері. Шукала нових пригод на свою голову…Зайшла на сторінку карпатського мольфара. Його пророцтва, за-клинання веселили дівчинку. Вона вирішила спробувати й сама. Жарт видався невдалим, бо після слів – закляття Аліса опинилася у незвичайному місці.

-         Де я?- спитала Аліса себе.

-         Я…я…я,- озвалося ехо.

-         Оце так будова!- промовила мандрівниця.

-         Бу-у-до-о-ва!-озвучило ехо.

Раптом дівчинка відчула дотик руки у себе на плечі. Озирнулася і побачила чоловіка у військовій формі.

- Ти  хто?- спитала лячно Аліса.

- Привид Тараканівського форту.

- Ого! Привид? Говорила я із Зайцями, Герцогинями, Чеширськими котами, але щоб з Привидами…Як тебе звати, Привиде?

- Називай, як хочеш. Я і сам не пам’ятаю свого імені.

- Тоді я тебе кликатиму Забудько,- сплеснула в долоні Аліса. Забудьку! Я мрі-яла побувати в Україні. Дуже хотіла опинитися тут. Тепер забула заклинання. Як же я повернуся додому?

- Ти ще не подорожувала,- розсміявся Привид,- а вже додому забагла. Ходімо зі мною.

- А де ж ти живеш?- запитала дівчинка.

- У фортеці. Хіба не бачиш?-сухо відповів Забудько.

-Ой- ой –ой!- прокричала Аліса.

- Ну от! Провалилася в підземну яму! Тут їх багато. Піду пошукаю мотузку, щоб тебе витягнути,- якось байдуже промовив Привид і розчинився в повітрі.

У ямі було темно, холодно і лячно…Раптом Аліса побачила білу жіночу постать, яка наближалась до неї.

-         Ти хто? Привид?- запитала Аліса.

-         Загублена  Доля. Давай допоможу вибратись.

-         Чия ти  Доля?- знову поцікавилась Аліса.

Та відповіді не отримала. Загублена Доля кинула білосніжну фату в яму, де сиділа дівчинка. І коли полонянка зловилася за неї руками, витягнула її, а сама зникла!

Надворі сутеніло. Забудька не було. Чи то від холоду чи страху дівчинка дрижала. Хотілося з кимось поспілкуватись…Забудько так і не прийшов.

Аліса вирішила іти навмання…Раптом її увагу привернула кімната – кругла за формою. Тут не було жодного кута. Посередині стовп.

-Цікава кімната!- сказала Аліса сама собі.

-Хочеш поговорити?- хтось тихо промовив.Дівчинка розвернулась, але не побачила нікого.

- Не шукай. Я всього лише Голос Минулого. Я невидимка. Колись у цій  кімнаті були боєприпаси. Війна точилася тут.  І ця  колона, дівчинко, непроста. Якщо захочеш, вона допоможе тобі повернутися в теперішній світ. Спробуй! Торкнися колони і йди по колу за годинниковою стрілкою. Що ти відчуваєш?

- Я піднімаюся вгору,- відповіла Аліса.

- От- от! Ти повертаєшся додому. Голос Теперішнього нагадує мені, що ти маєш жити у його світі.

- Було дуже цікаво! Спасибі тобі за розповідь про Тараканівський форт.

Тік – так! Тік – так! Вистукував секунди невидимий годинник.

-До зустрічі!- гукнула мандрівниця!

- Щасливо тобі!- відповів Голос Минулого…

Учень 5-А класу ТЗОШ №19 Ковальчук Богдан